не, покрите знизу білим пушком, то темне, блискуче, наче поливяне. Там під листям цілі скарби, цілі купи розкішних китяг так і обліпили кущ, так і вгинають лозу під непомірною вагою. Е, зародив Господь, радісно бється Замфірове серце.
— Тати́ка! тати́ка! а йдіть сюди! — кличе старший хлопчик. Скільки тут »побми« (винограду) — страх!…
— Сюди, сюди, тати́ка! — кричить з другого боку дівчинка, — в мене більше, навіть листя не видно!…
Замфір сіяє. Не зазиратимуть діти за чужі тини, у чужі руки. Буде своя »побма«, буде й вино. Тут саме вгіддя для винограду, звідси бере він таке вино як спірт. О, всі знають, яке вино у Замфіра Нерона, тим то він і не возить його на торг… самі купці приїздять з готовими грішми, щоб тільки було що продати. А доведеться продати більшу частину… Ну, та звісно, на те й ходиться біля винограднику, на те й працюється, щоб мати користь… Дасть Бог, буде продати, буде й для себе. Вже ж молдувян не лишиться без вина: змалечку звик.
Замфір ходить поміж кущами, де тичку очеретяну поправить, де лист зайвий оскрубе, де лозину підвяже. Правда, сьогодні неділя, не треба би робити, ну, та коло винограду не гріх, бо то хліб святий, то дар Божий… О, тут гущина, яка сонця не пускає, треба трохи поотщипувати листя.... А тут лозина зайва, тільки соки марно тягне з бідного куща. Стяти її… Отак… А ось грона похилили гилячку, на землі лежать бідні, треба підняти, бо то шкода, бо то праця людська.
Ох, праця! Скільки то праці та клопоту взяв оцей клаптик землі! Ще батьки, а може діди лиши-
