більше непокоїла. Забобонний страх прокинувся в йому, уява, підсичена темнотою, творила й підсувала всякі страшні образи. Він конче мусить запевнитися: чи носить Параскіца хрестик на шиї, бо відьма хреста боїться і не почепить його на шию. Маріца згоджувалась з Йоном.
Як тільки Броски вступили в хату, Параскіца зробилась неспокійною та наче шукала нагоди втекти звідти. Але Йонові так сильно було заспокоїтись, що він звелів їй лишитися. Параскіца не звикла, щоб батько звертав на неї увагу — і лише видивилась на нього, зачудована. Ще більше здивувало її, коли вона побачила, як мачуха приступила до печі, і крадькома, але так, щоб усі бачили, перехрестила горщик з мамалиґою.
Йон звелів Параскіці розщібнути сорочку на грудях. Налякана дівчина вхопилась рукою за те місце, де сорочка розщібалася, і стояла, мов скамяніла, видивившись на батька великими очима.
Йона взяла злість. Ось вона, та відьма! Почула небезпеку!
— Розщібай, зараз, кажу! — гримнув він.
Параскіца затремтіла і, залякана, почала розщібуватись… Це їй ніяк не давалось, ґудзик заплутався в петельці, руки тремтіли. Врешті, сорочка якось розщібнулась із-під неї показались жовтуваті груди, а між ними, на чорній мотузочці, невеличкий срібний хрестик.
Йон узяв у руку хрестик, подержав його, потер між пальцями і показав Маріцці. Та глянула від печі, похитала головою і нічого не промовила.
Йонові наче камінь з грудей спав. Легше якось зробилось на серці, хоч разом з тим соромно перед дочкою. Та все ще стояла на одному місці розхрістана, здивована й несміла.
