ки“, „Для домашнього огнища“. Тоді як в дрібних оповіданнях ми найчастіще бачимо селян, робітників, ремісників, цілий ряд людей, що добувають хліб собі та й другим, в сих повістях своіх Франко знайомить нас з тими, на кого працюють ті люде — з буржуазними сферами та з інтелігенцією. Польська аристократія з своєю вузькою моралью і голим цінізмом в „Основах суспільности“ і в повісті „Для домашнього огнища“, робота інтелігента серед темноі народноі маси в „Перехресних стежках“ — його псіхіка, успіхи, сумніви та росчаровання — от що служить темою більших Франкових повістей. Гарно задумані, написані з великим розмахом, з прекрасними деталями, вони часто незадовольняють читача: рядом з високо-талановитими сторінками попадаються бліді, не цікаві, так наче робота робилась на спіх, аби скінчити.
Реаліст в кращому розумінні сього слова, Франко в своіх прозаічних творах любить спинятись на двох темах: 1) боротьба капіталу з працею і іі обстанова; 2) пробудження людського чувства у людей, які здаються зовсім пропащими.
Інтерес до цеі останньоі теми говорить нам, що Франко має велику віру в людей.
В одному з своіх віршів поет каже:
