Ти, брате, любиш Русь
За те, що гарно вбрана, —
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.
Бо твій патріотизм —
Празнична одежина.
А мій — то труд важкий,
Гарячка невдержима.
Ти любиш в ній князів,
Гетманнє, пануваннє —
Мене ж болить єі
Відвічнеє стражданнє.
Ти любиш Русь, за те
Тобі і честь і шана, —
У мене ж тая Русь
Кровава в серці рана.
Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, —
Я ж не люблю іі
З надмірноі любови…
Я ще ранійше сказав, що Франко явився новатором у галицькій літературі. Не тільки в формі, в літературній манері, а і в своіх відносинах до фактів життя, які він малює. Село цікавить його не з етнографичного боку, як попередніх письменників, він не ідеалізує сільського життя. Його інтересують соціальні і економичні сторони того життя, гніт, страждання і всяка кривда. Наскрізь гуманний, чоловічний — Франко оддає своє серце і всі своі
