Не в состоянії поставить на вид тобі сили любові моєй!.. Когда б я иміл — теє то, як його — стільки язиків, скільки артикулів в статуті илі скільки зап'ятих в Магдебургськім праві, то і сих не довліло б на восхваленіє ліпоти твоєй!.. Єй, єй! люблю тебе… до безконечності!..
Наталка. Бог з вами, добродію!.. що ви говорите! Я річі вашої в толк собі не возьму
Возний. Лукавиш — теє то, як його — моя галочко!.. і добре все розумієш. Ну, коли так — я тобі коротенько скажу; я тебе люблю і женитись на тобі хочу…
Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитись! Чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду. Та і по всьому я вам не під пару
Возний. Ізложеннії в отвітних річах твоїх резони суть — теє то, як його — для любові ничтожні. Уязвленноє часто-реченною любовію серце, по всім божеським і человічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє то, як його — рівняєть. Рци[1] одно слово: „люблю вас, пане возний“ — і аз,[2] вищеупом'янутий, виконаю присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою.
Наталка. У нас є пословиця: „знайся кінь з конем, а віл з волом“. Шукайте собі, добродію, в городі панночки. Чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте… Ось підіть лишень у неділю або в празник по Полтаві, та побачите таких гарних, таких гарних, що й розказати не можна!..
Возний. Бачив я многих — і ліпообразних, і ба-
