тямиться! Бач, москаль не певний. Розірве рушницю то поранить із нас кого, або і вб'є.
Михайло. Не хочу, не хочу! Не буду стріляти. Мосьпан глузує з нас… (Сідає). А їсти притьмом хочеться.
Солдат. Эх, кабы теперь подала хазяйка лавреничков, этих, знаешь, треугольничков…
Михайло (сміється). Лавреничків! Який то у вас, москалів, язик луб'яний! Скільки між нами вештаєтесь, а досі не вимовиш: ва-ре-ни-ків.
Солдат. Ну, вареников… Да что ты, Чупрун, об москалях так плохо думаєш? Да я, как захочу, то по-хохлацки говорить буду не хуже тебя.
Михайло (спокійно). Диво. Може і заспіваєш по-нашому?
Солдат. А почему же и нет? Слушай в оба.
Михайло. Слухаю, слухаю. Прислухайся і ти, Тетяно!
Солдат (співає):
Ой, был да нетути, да поехал на мельницу,
Бедна моя головушка! одна дома осталась! (bis)
Девчино моя, Переяславка!
Дай же мне поужинать, моя ласточка! (bis)
Ох, я бедняжка, я ж не топила,
За водою как пошла, ведры побила. (bis)
А домой пришла — печку развалила,
За то меня родимая чуть-чуть не ушибла. (bis)
Михайло з Тетяною довго регочуться. Солдат, на їх дивлячись, і собі сміється.
Солдат. Что ж вы смеетесь? Разве худо спел?
Михайло і Тетяна (разом). Гарно, гарно, нічого сказати.
Михайло. Утяв до гапликів! (Сміється).
Тетяна. Аж пальці знати!.. (Сміється).
