Михайло. Дай же хоть хліба! (Тетяна виходить по хліб).
Солдат. Жаль мне жены твоей. Ты, уезжая из дому, оставляешь ее без домашнего запасу. Ты, видно, скуп?
Михайло. Я скупий!? Нехай мене бог боронить!.. Та ще для такої жінки, як моя Тетяна!.. У неї всього доволі, хіба птичого молока нема. Це так трапилось.
Ті ж і Тетяна, входить з білим свого печива хлібом та ножем і кладе на стіл.
Солдат. Славный хлеб!.. Кабы да по чарке водки!..
Михайло. Жінко! Чи нема хоть по маленькій?
Тетяна (з досадою). Чудний ти! Де б то в мене горілка взялася?!
Солдат (весело). Хозяин, ты полюбился мне. Хочешь ли, я тебя и себя водкой попотчеваю?
Михайло. Як би то це так?
Солдат (бере обох за руки). Я признаюсь вам (з таємничим виразом): я — колдун.
Тетяна. Що це таке — колдун?
Солдат. Ворожея, чародей, то есть такой человек — что захочу, то сделаю, и чего захочу, тут и вырастет. (Михайло і Тетяна виривають у його руки й одступають з острахом).
Солдат (сміється). Чего ж вы испугались? Я вам зла не делаю: оно мне запрещено; а только могу добро сделать.
Тетяна. Та як же? Не своїм духом?
Михайло. Може накладаєш з тим, що живе в болоті?
