Солдат. Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали!
Михайло. Вибачайте, судир, будьте ласкаві. Я вернувся з дороги та з жінкою і розбалакався.
Солдат. Так ты хозяин? Ну, брат, здорово! Небось давно в дому не бывал?
Михайло. Дев'ятий тиждень, як з дому виїхав у Крим за сіллю.
Солдат. Это нехорошо — такую молодую и пригожую жоночку оставлять одну и на долгое время.
Михайло. Нічим же й перемінити. Як все з жінкою дома сидіти, то й їсти нічого буде!
Тетяна. Нам це не першина. Я вже привикла оставатись дома сама без чоловіка.
Солдат. И тебе не скучно одной?
Тетяна. Як то не скучно? Та помогти нічим.
Солдат. Эй, смотри! Мне что-то не верится, чтоб женщина не нашла для себя забавы в скуке!..
Тетяна. Про всіх не можна сказати. Буває так, що найневинніша, по своїй простоті, терпить поговір од людей, а яка і недобре робить, та вміє свої проступки хорошенько прикрити, така остається в мислях людей невинною.
Солдат (на бік). Бой-молодиця! Где здравый рассудок, там ожидать можно и прямой добродетели.
Михайло. Жінко! Та чи нема чого попоїсти?.. Далебі, аж шкура болить, так їсти хочеться.
Солдат. Чего, хозяин? И я не поевши спать лег. Да для меня это ничего, а для тебя, брат, накладно с дороги, после трудов.
Тетяна. Що ж я вам їсти дам? Коли б хоть не так нерано було…
