Финтик (розпачливо). Що ж мені, то єсть, робити? Де дітись?
Тетяна. Швидше лізьте під припічок! Я заставлю вас заслоною, а як усі поснуть, тоді випущу надвір. (Финтик ховається під піч. Тетяна заставляє заслоною і виходить назустріч чоловікові).
Михайло (входить у світлицю). Здорова була, жінко, моя голубко! (Обіймаються). Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?
Тетяна. Слава богу, чоловіче! Як з тобою поводиться? (Обіймає чоловіка). Чого ти так довго барився? Я ждала-ждала та й годі сказала.
Михайло. В дорозі, знаєш, усього буває; та, хвалить бога, все добре. (Побачив амуніцію). А це що таке, жінко?
Тетяна. Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже лишень гомони, щоб не розбудив! Недавно спати вклався.
Михайло. Може сердитий дуже, крикливий?.. Давно ж він став у нас на квартиру?
Тетяна. Сьогодні ввечері прийшов. Та тут був таку бучу збив, що я не знала, що й робить! Давай йому горілки, курей та вареників.
Михайло. Нагодувала ж ти його?
Тетяна. Чим же я його нагодую? У мене нема нічого. Я одна, то для себе рідко коли варю.
Михайло. Тим же він і сердитий. Добре, що ще й не потасував тебе. Це диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки. Та й мені їсти хочеться. Чи нема чого?
Тетяна. Що ж мені на світі робити? Хіба паляниці, абощо?
