Сторінка:Котляревський І. Наталка-Полтавка. Москаль-Чарівник (1937).djvu/6

Єсть же люди, що і моїй завидують долі:
Чи щаслива ж та билинка, що росте у полі?
Що на полі, на пісочку, без роси на сонці?
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці!
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти — озовися!..
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися!..
Полетіла б я до тебе, та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю…
До кого ж я пригорнуся і хто приголубить,
Коли тепер нема того, який мене любить?..

Петре, Петре!.. Де ти тепер? Може, де скитаєшся у нужді і горі й проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище, а може… (плаче), може й забув, що я живу на світі… Ти був бідний, любив мене і за те потерпів і мусів мене оставити: я тебе любила і тепер люблю… Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти, — вернися ж до мого серця!.. Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються…

 

Ява II

Возний (ідучи повз, підходить до Наталки). Благоденственного і мирного пребиванія!.. (На бік). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті…

Наталка (кланяється). Здорові були, добродію, пане возний!..

Возний. Добродію… добродію!.. Я хотів би, щоб ти звала мене — теє то, як його — не вищеупом'янутим іменем.

Наталка. Я вас зву так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум…

Возний. Не о сем, галочко — теє то, як його — хлопочу я; но желаю із медових уст твоїх слишати