в ополчение, но батюшка и матушка — куда! — такой подняли галас и трохи не посліпли од сльоз.
Солдат. Эдаки чадолюбивые!.. Полно об этом! Скажи-ка, панич, зачем ты здесь и свой пост оставил?
Финтик. Я приехал в сие село домой для свидания с матушкою и имею отпуск на два месяца, а здешнюю хозяйку посещаю для-ради скуки.
Солдат. Смотри-ка, чтоб от скуки не завелись крючкотворные шашни. Вить ваше братье — крапивное семя. У вас совесть купоросом подправлена. Не долго до беды.
Тетяна. Не турбуйся, мосьпане служивий! Знаю я, куди ви гнете. Вибийте хвіст об тин, — нужди мало, що чоловіка нема дома третій місяць!..
Солдат. Я, право, дурнова ничего не думаю… Однак, хозяйка, нет ли у тебя чево поужинать или хоть так перехватить? (Позіхає, ніби спати хоче).
Тетяна. Далебі нема. Я одна собі живу, то до страв мені байдуже: для одної душі небагато треба.
Солдат. Ну, хоть горелки чарку! (Знов позіхає).
Тетяна. Горілки? Цур їй! Я не знаю, коли і в хаті була.
Солдат. Ну (позіхає), так где же мне спать ложиться? Я устал, а притом и с похмелья — смерть, спать хочется.
Тетяна. Отам у запічку, коли хочеш, бо тут ніде більш.
Солдат. Ладно! (Позіхаючи, здіймає з себе підсумок та тесак і вішає на стіні, до якої попереду поставив був рушницю). Прощайте, добрые люди! Бог с вами! (На бік). Я вас подстерегу! (Заходить за лаштунки біля печі).
