Тетяна. Чудна це пісня! Та які й ви здаєтесь чудні, як співаєте! Мов несамовиті… Мені аж сумно стало.
Финтик. Ах, эта пісня весьма бойкая! Она моего сочинения. Тут очень-весьма нежно об'ясняется любовь со всеми воспалениями до милой персоны.
Тетяна. Та нехай їй цур тій персоні з воспаленієм! Заспівайте пісню без запалу, і щоб ви не махали руками і не витріщали страшно очей.
Финтик. Ей, не знаю, какую еще пропеть в твою угодность. Знаєшь ли, прекрасная Татьяно — заспіваймо обоє! Я окселентувать буду, а ти дишканта пой.
Тетяна. Я не потраплю з вами співати, а може й пісні такої не знаю, яку ви знаєте.
Финтик. Славні пісні, например: „Склонитеся веки“, „С первых весны“, „Все забавы“, „То теряю“, „Не прельщай меня, драгая!“, „Почто, ах не склонна“… Не знаешь ли из сих какой?
Тетяна. Ні, ні одної не знаю. А ви знаєте: „Ой, не відтіль вітер віє?“
Финтик. Знаю трохи-немного.
Тетяна. Ну, заспіваймо цю, коли хочете. Ви беріте товще, а я тонше, та не спішіте. Глядіте ж, повагом співайте.
Финтик. Добре-хорошо.
Ой, не відтіль вітер віє, відкіль мені треба;
Виглядаю миленького спід чужого неба.
Скажіть, зірки, скажіть, ясні, де він проживає?
Серце хоче вість подати, та куди — не знає.
Коли вірно мене любить, то йому приснюся:
Хоть і сонний, угадає, як за ним журюся.
Скажіть, зірки…
Нехай нашу любов згада, наше милування;
Нехай має в чужій землі добре поживання.
Скажіть, зірки…
