Тетяна. А я ж хіба бороню ходити до мене, хоть би і не годилось вам так учащати? Бороню на себе дивитись, розговарювати і баляси точити? А цілуватись, — вибачайте: це вже не жарти… А знаєте, що я вам скажу? Лучче, якби ви заспівали.
Финтик. Що то сегодня голосу у меня нет. Вчера был у Епистимии Евстафиевны да, выпивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел на двор и на открытом воздухе сквозной ветер захватил шыю и грудь, а теперь дерет в горле. (Кашляє).
Тетяна. Та нуте лиш, перестаньте коробиться. Випийте кубочок меду, то горло й прочиститься.
Финтик (наливає й п'є). Якую ж пісню заспівати?
Тетяна. Яку зумієте. Чи у вас же їх трохи єсть! Будьто ви в городі перед панночками не співаєте!.. Нуте лиш!
Финтик. Хіба-разві эту? (Наспівує самий голос пісні, тоді одкашлюється й співа).
Тобою восхищенный
Признаюсь пред тобой,
Что быв тобой плененный,
Не властвую собой.
Ты — суд мой и расправа,
Ты — милый протокол,
Сердечная управа,
Ты повытье и стол.
Дороже ты гербовой
Бумаги для меня;
Я в самый день почтовый
Вздыхаю от тебя.
Перо ты лебедино,
Хрустальный каламарь!
Прорцы словце едино —
И я твой секретарь.