Терпилиха. Воля ваша, добродію! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.
Возний. Добрий Петре і бойкая Наталко!.. Приступіте до мене! (Бере їх за руки, підводить до матері). Благослови дітей своїх щастям і здоров'ям. Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною. (До глядачів). Поєлику же я — возний, то по привилегії, статутом мені наданной, заповідаю всім: „де два б'ються — третій не мішайсь!“ і твердо пам'ятувать, що насильно милим не будеш.
Петро і Наталка (обнімають матір). Мати наша рідная, благослови нас!
Терпилиха. Бог з'єдиняє вас чудом, — нехай вас і благословить своєю благостію…
Микола. Оттакові то наші Полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.
Виборний. Наталка — по всьому Полтавка, Петро — Полтавець, та й возний, здається, не з другої губернії.
Петро. Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимось. Бог нам поміг перенести біди і напасті. Він поможе нам вірною любов'ю і порядочною жизнію бути приміром для других і заслужити прізвище добрих Полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю.
Наталка. Коли кого любиш, того нічого не забудеш. (Цілує Петра й співа).
|
Ой я дівчина Полтавка, |
