котрої одважував жизнь свою на всі біди, для котрої стогнав під тяжкою роботою, для котрої скитався на чужині і зароблену копійку збивав докупи, щоб розбагатіти і назвати Наталку своєю вічно! І коли сам бог благословив мої труди, Наталка тоді достається другому!.. О, злая доле! Чом ти не такая, як у других?..
Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,
Та з Дону додому, та й сів над водою,
Та й сів над водою, проклинає долю:
О, доле ж моя, доле, доле ж моя злая!
Доле ж моя злая, чом ти не такая,
Чом ти не такая, як доля чужая?
Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,
І що мені миле, і те однімаєш!..
Петро. А що, Миколо, — яка чутка?
Микола. Не успів нічого й спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі б треба притаїтися де-небудь. Наталка обіщалась на час сюди вийти.
Петро. Як же я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?
Микола. Я кликну тебе, коли треба буде.
Наталка (швиденько виходить). Що ти хотів сказати мені, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.
Микола. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?
