був у театрі та бачив кумедію і зачав був мені розказувати, яка вона, так от ви перебили.
Возний. Кумедія, сиріч, лицедійство… Продолжай (до Петра) — вашець…
Петро. На кумедії одні виходять, — поговорять та й підуть, другі вийдуть, — те ж роблять, деколи під музику співають, сміються, плачуть, б'ються, стріляються, валяться і умирають.
Виборний. Так така то кумедія? Єсть на що дивитись, коли люди убиваються до смерті!.. Нехай їй всячина!..
Возний. Воно не убиваються і не умирають — теє то, як його — настояще; а тільки так удають іскусно і прикидаються мертвими… О, якби справді убивалися, то б було за що гроші заплатити!
Виборний. Так це тільки гроші видурюють!.. Скажи ж, братику, яке тобі лучче всіх полюбилось, як каже пан Возний, лицемірство?
Возний. Не лицемірство, а лицедійство…
Виборний. Ну, ну, лицедійство…
Петро. Мені полюбилась наша малоросійська кумедія. Там була Маруся, був Климовський, Продиус і Грицько.
Виборний. Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили.
Петро. Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцював з москалем, а що говорили, то трудно розібрати, бо цю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова.
Виборний. Москаль? Нічого ж і говорити. Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою.
Петро. Климовський був письменний, компонував пісні і був виборний козак, служив у полку пана Кочубея на баталії з шведами, під нашою Полтавою.
