Терпилиха. Прощайте, пане виборний! Спасеть вас бог за вашу приязнь.
Наталка (сама). Не минула мене лиха година!.. Возний гірше реп'яха причепився. А здається, що Макогоненко до всії біди привідця… Боже милосердний! Що зо мною буде? Страшно й подумати, як з немилим чоловіком увесь вік жити… як нелюба милувати, як осоружного любити!.. Куди мені діватись? Де помочі шукати? Кого просити? Горе мені!.. Добрі люди, поможіть мені, пожалійте мене!.. А я од всього серця жалію об дівках, які в такій біді, як я тепер… (Падає навколішки й здіймає догори руки). Боже! Коли вже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до возного! Без цього чуда я пропаду навіки…
Чого ж вода каламутна? Чи не хвиля збила?
Чого ж і я смутна тепер? Чи не мати била?
Мене мати та не била — самі сльози ллються:
Од милого людей нема, од нелюба шлються.
Прийди, милий, подивися — яку терплю муку.
Ти хоч в серці, та од тебе беруть мою руку.
Спіши, милий! Спаси мене од лютой напасті!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.
Микола (сам). Один собі живу на світі, як билинка на полі! Сирота — без роду, без племени, без
