Виборний. Петро? Де ж він! А скільки років, як він пропав?
Терпилиха. Уже років трохи не з чотири.
Виборний. І Наталка так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!.. І Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рідну свою матір при старості, в убожестві, всякий час з заплаканими очима і туж-туж умираючу од голодної смерті — і не зжалиться над матір'ю? А ради кого? Ради пройдисвіта, ланця, що може де в острозі сидить, може вмер, або в москалі завербувався!..
Виборний.
Ей, Наталко! не дрочися!
Терпилиха.
Та пожалій рідну,
Мене стару, бідну, —
Схаменися!..
Наталка.
Не плач, мамо, не журися!
Виборний.
Забудь Петра-ланця,
Пройдоху, поганця, —
Покорися!..
Терпилиха.
Будь же, дочко, мні послушна!
Наталка.
Тобі покоряюсь,
На все соглашаюсь,
Прямодушно!..
