Виборний. Без жартів, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я і прийшов за його поговорити з вами, пані Терпилихо.
Наталка (нетерпляче). А хто такий той жених?
Виборний. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чи ж не чоловік?
Наталка. Возний? Чи він же мені рівня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!
Терпилиха. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся і вірить, щоб була цьому правда.
Виборний. З якого ж побиту мені вас обманювати? Возний Наталку полюбив і хоче на їй женитись — що ж тут за диво? Ну, скажіть же хутенько, як ви думаєте?
Терпилиха. Я душею рада такому зятеві.
Виборний. А ти, Наталко?
Наталка. Бога бійтесь, пане виборний! Мені страшно й подумати, щоб такий пан — письменний, розумний і поважний — хотів на мені женитись… Скажіть мені перше, для чого люди женяться?
Виборний. Для чого?.. Для того… А ти буцім і не знаєш!
Наталка. Мені здається, для того, щоб завести хазяйство і семейство, жити люб'язно і дружно, бути вірними до смерті і помагати одно другому. А пан, котрий жениться на простій дівці, чи буде їй щирим другом до смерті? Йому в голові й буде все роїтись, що він її виручив із бідності, вивів у люди, і що вона йому не рівня. Буде на неї дивитись з презирством і обходитись з неповагою, — і у пана така жінка буде гірше наймички… буде крепачкою…
Терпилиха. Оттак вона всякий раз занесе, та й справляйся з нею!.. Коли на те пішло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.
