|
|
Ти на те ведеш, щоб я не діждала бачити тебе замужем; щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідність, сльози і перебори твої положать мене в домовину… (Плаче).
Наталка. Не плачте, мамо! Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду заміж… перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати…
Терпилиха. Наталко, дочко моя! Ти все для мене на світі. Прошу тебе, викинь Петра з голови і ти будеш щасливою… Але хтось мелькнув мимо вікна… Чи не йде хто до нас?.. (Виходить).
Наталка (сама). Трудно, мамо, викинути Петра з голови, а ще трудніше із серця. Та що робити!.. Дала слово за первого вийти заміж: для покою матері треба все перенести… Скріплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої — і буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив'яжуться. Возному так одрізала, що мусить одчепиться; більше, здається, нема на приміті… А там — ох!.. Серце моє чогось щемить… (Почувши, що хтось наближається до дверей, береться до роботи).
