|
Поромщикъ ихъ що наиглавнѣйшій,
Зъ Енеемъ ѣздивъ всякій разъ,
Іому слуга бувъ наивѣрнѣйшій,
По нашому винъ звавсь Тарасъ.
Сей сидя на кормѣ хитався,
По саме нельзя нахлистався
Горѣлочки, коли прощавсь.
Еней велѣвъ іого приняти,
Що бъ не пустивсь на дно ныряти,
И въ лучшемъ мѣстѣ бы проспавсь.
Но видно вже пану Тарасу
Написано такъ на роду,
Що бъ тилько до сіого винъ часу
Терпѣвъ на свѣтѣ семъ бѣду.
Бо росхитавшись бризнувъ въ воду,
Нырнувъ — и не спытавши броду,
На ввыринки пишла душа.
Еней хотѣвъ, що бъ окошилась
Бѣда и бильшъ не продолжилась,
Що бъ не пропали всѣ съ коша.
|
