Росіянин повернувся до неґра, кинувся був на нього, потім спинився, пхнув Мурада в спину й побіг назад до фелюги.
Мурад затулив очі рукою й пішов геть. Йому сором було перед мурином, і він навіть не озирався.
Цілісінький день блукав Мурад поза містом і навіть не пішов до араба, в якого він винаймав собі куток для ночівлі. Коли сонце сіло, Мурад повернувся до міста й, мов автомат, ходив півтемними вулицями, байдуже дивлячися перед собою.
Його скривджено. Не спину його, яка вже досить зазнала в житті стусанів і палиць, але найкращі почування Мурадові скривджено. Бач як, значить, і в Росії нема волі! Брехали про Росію, що там усі рівні, що там робочу людину вдарити не можна… А як же серп із молотом?
Непорозуміло дивився Мурад перед себе й блукав нічними вулицями.
Аж недалечко порту він почув великий галас. Більш інстинктивно, ніж з цікавости, він завернув туди.
Перед єдиним у місті готелем стояла юрба. З «Паласу» лунали вигуку якась лайка, якісь чужі слова.
— Вони не хочуть тут ночувати — сказав Мурадові його сусіда, випадковий глядач, шербетджі з базару.
— Хто не хоче?
— Оті американці, що приїхали на пароплаві.
— А хіба у нас є де інше ночувати панам?
— Вони вимагають, щоб мурина викинули…
До розмови втрутився ще один глядач:
— Він напевне обікрав їх, — сказав цей.
— Той мурин приїхав разом з усіма? — спитав схвильовано Мурад.
— Та вони всі разом приїхали сьогодні на тому пароплаві, що нафту привіз.
