Словник зробив вражіння, подібне до масла на бурхливій хвилі. Кондуктори вмить замовкли і почали стежити за моїми рухами. Я зідхнув з полегшенням. От зараз знайду якесь потрібне мені слово і остаточно доведу, що жадних мечетів підчас усього перебування в Туреччині я не зневажав.
Дивна річ переляк! Я вже написав цілу книжку про Туреччину, я вже робив про цю країну доповіді та завжди доводив, що релігійний фанатизм винищено тут дощенту. Але досить було почути сполучення «джамі» та «гяур», щоб поновилися в моїй свідомості старі розуміння, старі уявлення про Схід, як вогнища жорстокого фанатизму. Хто зна, може тут за споганення мечету призначають довгорічну тюрму! — а може тільки висилають з країни? В обох випадках мене чекала велика неприємність, бо порушувалися всі мої пляни та всі надії на цікаві вражіння. Можливо, що і в тюрмі турецькій цікаво посидіти, але я волію обійтися без подібних вражінь…
І раптом випадкова сторінка в словнику штовхнула мене на справжнє розуміння події: «рюзгіяр» — вітер… і не знаю, чому саме, але зараз по цьому я згадав, що скло турецькою мовою зветься «джам»… Джам, а не джамі! Який сором! Адже в мене, в моїй власній книжці на відповідній сторінці розповідається про скляра, як той щоранку проходив повз моїх вікон та вигукував свій крам. Я не споганив мечету! Я тільки розбив шибку! Очевидно, було так: я вийшов на станції, а потім не причинив щільно за собою двері, вітер («рюзгіяр», а не «рюс гяур») тріпонув, — і скло розбилося.
Я вийшов ще раз на ґанок і подивився на розбите вікно. Тепер у ньому була величезна дірко. Очевидно, кондуктори, обдивляючися й роблячи експертизу, з великої старанности видавили здоровенний шматок скла.
