Я подивився на свого попутника. Був це підстаркуватий чолов'яга з сивим волоссям, просто одягнений. Він вийняв з кишені пляшку дузіко і просто з шийки трохи ковтнув. Горілка була найпоганішого ґатунку — і на все купе пішов важкий пах тміну. 20 гурушів за три місця вантажу! Я згадав, що турки — надзвичайно ощадливі, і не витрачають зайвого там, де можна не витратити. Я пригадав, як директор величезного банку в Стамбулі, дуже багата людина, ніколи не жене свого авта з банку додому під час перерви, а їде тунелем, і то не в І клясі за 3 гуруші, а в II — за 1¾.
І для хамала Дурана ця ощадливість — закон. Але чужинці — хіба їм належиться бути ощадливими?
Аж до вечора ми їхали горами Тавру. Величезне спорудження — баґдадська залізниця! Горами, перевалами, тунелями ми піднеслися аж на самісінькі верхів'я, де снігові гори іронічно поглядали на нас, немов нахиляючися до колії й посміхаючися з безпорадної одчайдушности людей, що вдиралися в саме серце гір, а втім не спромогалися подолати снігові корони.
Тунелі заступали місце тунелів. Було місцями лише кілька метрів між ними.
Поїзд винирне з кам'яної імли, блисне в просвітлі суворий пейзаж — безладно накопичені скелі, снігові гори, самотні сосни, шалені стружки — і знову втопаємо в скелястій норі. Там була станція Чіфте-хан, — Подвійний Дім. Між двох тунелів на майданчику в кілометр довжиною, а завширшки тільки в дві залізничі колії — перон, сумовитий вокзал, монотонний телеграф і несмілий тоненький дзвоник. Коли поїзд спинився, ми бачили вихід з одного тунелю і вхід до другого. Люди там живуть од поїзда до поїзда. Піде поїзд — і знову на цілу добу їх відрізано од усього світу.
