бо я лежав поза запасним штурвалом і дивився, як крутиться лот, я дізнався що:
— ще в інституті Лі-ханум познайомилася з турецьким політеміґрантом і одружилася з ним, а чоловік незабаром повернувся до Туреччини;
— вона обрала собі за спеціяльність Близький Схід, щоб бути інтересами ближче до коханого;
— поїхавши до Туреччини, Лі-ханум кілька місяців не могла побачити чоловіка, бо не хотіла, як чужоземна громадянка, притягати собою увагу поліції до цього.
Пасажири дивувалися геройству молодої жінки, що мала мужність, живши по тих самих містах, де й чоловік, нічим не скомпромітувати його й дорученої йому справи, відмовляючись від зустрічей хоча б і з додержанням конспірації. Пасажири дивувалися цьому, а я дивувався власній дурості й негідній підозрілості зіпсутої людини, що бачить довкола тільки зіпсутість. Лише кілька років відділяє нас од доби революційної романтики; лише кілька років тому я був свідком, а може й співучасником подібних романтичних вчинків, а от нині я забув запал самовідданости й самопожертви, породжений у вогні революції, і по-міщанському тлумачив незрозумілу вже мені красу душі Лі-ханум.
А зазирнувши якось, вже вдома, до кишенькового словника, я дізнався, що «олмаз» зовсім не чоловіче ім'я, а турецький вислів заборони:
— Не можна.
І цими рядками я хочу принести свій жаль і свій сором вам, Лі-ханум, бо мені дійсно сором за свої думки в ті два епізоди з вами:
на кривенькій півтемній вуличці Пери, біля вогнів домів розпусти й життя
і на осяяному західнім сонцем цвинтарі Еюбу, над могилами десяти мільйонів.
