Місто різко поділяється на дві частини. По цей бік майдану Конак, де будинок уряду, оздобна башта й гарний мечет, — по цей бік майдану — набережна, рухливий порт, банки й розлогі вулиці з мармуровими тротуарами й мармуровими будинками. Тут живуть європейці.
По той бік Конаку — криві вулички турецького міста, поїджені часом і людською ногою сходи на узгір'я, а по узгір'ю наліплено домиків і двориків. Тут живуть турки.
На Бірінджі-кордон галас великого порту, метушня хамалів і гудіння авт. Але це тільки в початку, поки не кінчиться порт. А далі — тиша мармурової вулиці, зелені жалюзі, спокій сієсти — післяобідньої перерви. Европейці відпочивають од спеки, не турбуйте їх.
А за Конаком, на кривеньких вулицях узгір'я, що обриваються кривенькими ж сходами — купа голоштанної дітлохи; базікання сусідок; понурий салепджі з блискучими глеками салепу й жвавий хлопець із паком мануфактури за плечима, дзвінком у одній руці й з метром у другій — сам собі мануфактурна крамниця; убоге шмаття на убогих подвір'ях. Нанизу, де сунеться ледащикувата конка, — стукотіння доміно в кав'ярнях, різноголосі вигуки різноголосих продавців. Увечері, біля караколу, збираються погомоніти сусіди — і в перервах між згуками зурни розповідається щось цікаве. Чиста провінція! І така шкода, що не знаєш мови, що не зможеш приєднатися до сторожкої цікавости людей, — а вони так оточили оповідача. Тут живуть турки.
Вийшовши з мармурового дому, я звертаю з Бірінджі-кордон ліворуч туди, де, як зазначено в моєму бедекері, „головна вулиця Франк, найкращі магазини, найбільший рух міста; з набережною сполучається безліччю перевулків і пасажів“.
