Сторінка:Кость Котко. Сонце поза мінаретами. 1928.pdf/65

Цю сторінку схвалено

— Я так і зробив. Написав, що він у Тамбові народився.

— Чому саме в Тамбові?

— А чорт його зна!

Ну, в Тамбові то й у Тамбові.

Але за годину, коли поліцай, приставлений до нас, заходить до купе, і знову повторюється нудне:

„Ім'я батькове, прізвище материне, місце народження, мета подорожи“, —

— і повпред, і тамбовський народженець, що ніколи не був у Тамбові, забувають назву цього міста. Ми всі довго міркуємо, де ж народився наш товариш, і не можемо пригадати. На запитання поліцая ми всі мовчимо й покурюємо цигаретки. Це навіть стильно, по-східньому виходить: не відповідати, роблячи вигляд, що не розумієш запитання, і меланхолійно курити…

Поліцай нервується, пробує користуватися французькою мовою, але в нас ще більша рація не розуміти. Ми дивимося на попіл кожний своєї цигаретки. Потім кожний по черзі придивляється до попелу цигаретки сусідової. Це не допомагає.

Нарешті, за якоюсь асоціяцією, я пригадую:

— Та Тамбов же! Ти — з Тамбову.

Справу врятовано. Поліцай згортає зшитка й виходить. Ми кидаємо цигаретки й присуваємося до вікна. Тамбов! Тепер ми вже повноправні гості Анатолії й маємо право обдивлятися краєвиди.

*

Безрадісна країна! З півночи на південь простяглися спалені степи. На розлогій рівнині аж до самих гір, що вартують на обрії, ми не бачимо найменших ознак землеробства. Потім, за десятки кілометрів один од одного