Так торгують на Сході.
Люльки ми не купуємо, йдемо собі, а озирнувшись я бачу, як продавець спокійно п'є свою каву.
Так торгують турки. Система така сама: правлять вдесятеро, але метод трохи інший — без ґвалту, без сіпання, без реклами. Східня гідність:
— „Йок“ і „евет“.
Чи не екзотика?
Проте, цієї й подібної екзотики мені вже досить. Я шахрую — боковою брамою, не пройшовши ще всього Буюк Чарші, виводжу свою супутницю на вулицю, на сонце, не таке гаряче, як дихання натовпу в кам'яному місті-базарі.
Ми просуваємося цією вулицею наниз до мечету Валіде-джамі, щоб перейти через Золотий Ріг і повернутись додому після чотирьохгодинного тиняння по крамницях. Це дуже жвава вулиця, повна магазинів з виробами із штучного янтарю, з посудом, з галантерією, перкалевими килимами по карбованцю. Тут є східня екзотична тканина… найкращих італійських і німецьких фірм.
Бурштинові чотки — це ж справжнісінька екзотика! Як же можна приїхати зі Стамбулу і не привезти чоток із підробленого бурштину? І було б дуже нудно, якби я розповідав далі про мої страждання й біганину по крамницях. Я прощаю цій жінці її знущання — і ставлю крапку.
Та перед крапкою — трохи про те, як я все ж таки з екзотикою своєю сів. Коли ми вже поверталися через Мисир-Чарші (Єгипетський базар) до Нового мосту, моя супутниця строго подивилися на мене й спитала, як на іспиті:
— Все показали?
Я промовчав.
— А Розбах де?
