— Герр обер! Вас іст дас?
І показував на недоїдки картоплі.
Кельнер зазирав до меню й відповідав:
— Дас іст — пом де тер а-ля Рен.
Бо, не вважаючи на німецький патріотизм, німецька кулінарія, як наука консервативна, ще й досі вживає французьких назв.
Тоді до тієї самої книжечки, де було вже записано „лямпе — лямпа“, Кусаненко справно вписував:
„Пом де тер а-ля Рен — картопля“.
І додавав в дужках — так, для себе, на всякий випадок:
„Не дуже, щоб смачна“.
Згадуючи пригоди блаженної пам'яти Кусаненка, я почав вивчати турецької чи не за цим самим методом.
Проблукавши перший день по гарячих вулицях Стамбулу, я стомився й схотів пити. Побачив садок із столиками й зайшов.
Незручно було перегортати російсько-турецький словничок, і я вжив французької, попросивши чаю.
Хлопець не зрозумів. На Пері й у Галаті з французькою легше жити, а в Стамбулі, в наслідок національної політики, французької вже не розуміють. Особливо молодь.
Я вважав, що форма „дю те“ заважає хлопцеві зрозуміти мене і показуючи на самовара, що кипів десь у глибині садка на прилавку, повторив кілька раз просто:
— Те, те, те.
Хлопець знову не зрозумів і безпорадно озирнувся довкола. Кількома столиками далі сиділа купка турецьких офіцерів чи салдатів. Хлопець підійшов до них і спитав, очевидно, що таке „те“. Я теж підійшов. Треба ж збагачувати свої знання мови.
