— А може якийсь мешканець кварталу Шашлі перебуває в цей час десь у Галаті. Він почує „Шашлі янгін вар“, і поспішиться додому.
Зворушлива дбайливість! Але прагнення до европеїзму виживає її. Вигук „янгін вар“ — визнано, очевидно, за велику провінціяльність. Префект міста заборонив нічній сторожі сповіщати населення таким чином про пожежі.
На вулиці можна всього купити. Ранкові голоси сповіщають про рибу, хліб, молоко, овочі. Можна купити всього, крім… цигарок.
Курять майже всі. Цигаретка — така ж потрібна річ, як і кава. Може, з пошани до речи першої потреби, її не продають із лотків, а в крамницях і кіосках! По тих самих кіосках можете зміняти валюту за курсом (в кожному свій курс) і купити марок для колекції.
Хлопчики в Галаті вигукують:
— А чоколят вітторія! Он'є ікі бучук вітторі-ія!
Зовсім, як наше:
— Справжній одеський молошний шоколад замість карбованця — двадцять копійок!
За 12½ (он ікі бучук) копійок ви купуєте плитку „вікторії“, подібної ж якости. Жодної різниці.
Чи не на одній фабриці роблять „вікторію“ й „одеський молочний“?
Я так звик до цих викриків і так ототожнював „вікторію“ з „одеським молочним“, що іноді дивувався: а чому не стоїть отут на вулиці суворий тип, що протягом року вигукував у Харкові:
— Конь ворроной повесть Борриса Савинкова, конь ворроной!
