Я спробував довести йому, що не на продаж везу отой халат, а для такої потреби, щоб продемонструвати своїм слухачам підчас доповіди в будинку ім. Блакитного подвійний символ старої Туреччини. Але начальник дивився на мене вороже — і я вдруге почув себе жахливим контрабандистом. Почувалося, що міряє мене начальник поглядом і оцінює:
— Напевне шовкових дамських панчох навіз і пудри Коті. Цікаво, куди він оце все заховав?
І коли погляд начальника знизився аж до мого животу, я з жахом уявив собі, як почнуть мені зараз різати шлунок і шукати контрабанди.
Я злякався. Коли з одного боку — власні 62 крб. 50 коп. з другого — символ та ще й ворожий, — переважує перше. Хай йому біс отому халатові. Неможна, та й неможна. Обійдеться і без демонстрування символів.
Я не схотів бути контрабандистом, хоча дуже веселе оце життя — сновигати по дерев'яних горах й пити щось із картонних келихів в шинку Лілас-Пастія…
