її читають, її знають. Ми з нетерплячкою чекали цієї візити.
Письменниця прийшла в супроводі ще одної дівчини. Це — її сестра.
— Яке має ця відношення до турецької літератури, крім того, що її сестра пише? — спитав я.
Мені роз'яснили, що самій жінці прийти в гості не личить хоч і прийшла вона не до чоловіка, а до жінки.
Я розповів про це панові Фельдману, коли в нас зайшла мова про жіночі обмеження чи привілеї. Він ані крихти не здивувався.
— А як же інакше? А у нас хіба не так?
От я і не міг пригадати, як воно в нас було. Як воно тепер, я розповів емігрантові. Як воно раніш — він розповів мені.
Жінка чи дівчина, живучи самотньо, не має права прийняти в себе гостя. Мусить бути хтось при цьому, або треба піти до спільної кімнати. Жінка чи дівчина не може відвідати кімнату самотнього чоловіка — це непристойно.
Жінка не може пройти по вулиці з чужим мужчиною під руку — це свідчить про наявність інтимних взаємин. Жінці не можна курити цигарки на вулиці.
З такими поглядами виїхав із нашої країни чимало (вже скоро десять) років тому пан Фельдман. Так, це стара Росія, з її старим побутом. Це філістерство переможено, його навіть важко уявити собі. Звичайно, смішно було б зводити досягнення 10-ти років до подібних дрібниць, але з отаких крихиток і складається побут, складається оте, що цупко тримає тебе в своїх пазурях хоч хто б ти був. Можна чи ні? На різниці між дозволеним і недозволеним будується людські взаємини, людську мораль…
