ЕМІГРАНТ ФЕЛЬДМАН ДИВУЄТЬСЯ
Ми з румунським громадянином Фельдманом гріємося в гарячому піску Флорії, в 25 клм. од Стамбулу, на березі прекрасного Мармурового моря.
Лагідні хвилі Мармари! Немов, дійсно, розтоплений мармур — на колір, а як обгорне тебе ця біляво-зелена хвиля, не піняста, не бурхлива — ех!..
На обрії проходили різнопрапорні пароплави, десь уліво, двома самотніми скелями, стирчали собачі острови (туди антанта 1920 р. вивезла славетних стамбульских собак і потруїла), просто на нас біг по воді гідроплан, розганяючись, щоб перелітіти до Сан-Стефано, а ми лягли в м'який пісок і говорили… про Харків.
Про Харків, бо в румунському пашпорті домнуле Фельдмана, в графі „місце народження“ стояло:
— Харків.
І другий мій приятель, колишній вихованець гімназії Петра в Київі — Михайло Володимирович, нині головний кабінджі пляжу, щиро обурювався:
— Ну, чи не підла нація? Яке вони мали право видати йому румунського пашпорта, коли він народився в Харкові? Ну, не хочеш вертатися, так живи по емі-
