(до речи — сам Михайло Володимирович її не дуже поважає) розвіюючи емігрантський контрреволюційний дурман.
От, наприклад, Михайлові Володимировичу не подобається наша зовнішня політика. Що воно за приятелювання таке з турками?
— Раніш, як їхав царський посол по Пері, так ніхто дорогу перейти не смів! Поліцаї козиряли, у фрунт ставали!.. А тепер консул там якийсь. А от поб'є хтось морду вашому консулові, так хіба більшовики війну туркам за це об'являть? Не об'являть же! А все тому, що з азіятами приятелюєте.
Якраз того часу ми прочитали телеграму з Варшави про напад емігранта на співробітників радянського консульства. У цьому мій приятель кабінджі теж бачить занепад нашого міжнароднього впливу: приятелювали з усякими там полячишками, от і доприятелювалися.
— Ви турецьких слів вивчаєте і намагаєтеся з турками по-турецькому розмовляти. Думаєте, вони вас за це поважатимуть. Азіяти. Ви йому по-руському говоріть і морду бийте.
— А ви морду били туркам, Михайле Володимировичу?
Звичайно, кабінджі нікому морди не бив, бо як побив би, вислали б з Туреччини. Кабінджі — у великій дружбі з поліцією. Не знаю, чи виконує він якісь спеціяльні доручення, але розповідав мені Михайло Володимирович, як торік організовано замах на Кемаля-пашу і як російський емігрант, втершися в довір'я змовців, позраджував їх усіх поліції.
А певного ранку, приїхавши на пляж, я знайшов великий заколот. Розповідали про якийсь інцидент між Михайлом Володимировичем і черговим поліцаєм.
