Ізмірі, на виставці. Вона обдивлялася павільйон польскої мануфактури, і ми, стискаючи одне одному руки, посміхнулися, побачивши в гарній рямці великого краєвида якоїсь польської фабрики, де великими руськими, а не польськими літерами було зазначено, що це воно за фабрика й коли її засновано. Польща — не дуже багата країна, отже через брак власних краєвидів, послали на виставку стару Фотографію із старим написом — усе одно, мовляв, турки не розберуть, де польська, а де руська. Ми з Лі-ханум стиснули одне одному руки, посміхнулися на польську винахідливість і розійшлися, бо я, як почесний гість, оглядав виставку в супроводі місцевих журналістів і членів виставкому. Я не залежав од себе й мусив переходити по виставці за планом виставкому для почесних гостей.
За кілька день я знову блукав ввечері по жвавих вуличках Пери. Мою увагу притягла галаслива юрба італійських матросів, що співаючи й з реготом, раптом звернули з великої вулиці кудись у завулок — упевненим кроком людей, добре ознайомлених з місцевістю. А були це матроси з італійських військових суден, що того тільки дня прибули до Стамбулу.
Вдень по цих завулках стоять у черзі порожні таксі, чекаючи пасажирів, бо тісно на центральній вулиці. Вночі з цих неосвітлених проваль на Велику вулицю вилазить вогкий морок.
Мене зацікавила упевненість чужоземних моряків, і я пішов поволі за ними. Згодом я зрозумів, куди саме посувається ота весела юрба. Куди ж бо дійсно можуть іти ввечері в чужому місті чужоземні матроси, коли їх протягом тижнів, або й місяців плавання було позбавлено
