і шануєш їх, то це натурально вимагати й собі такої ж волі й обопільної поваги.
В Новгороді ми помічаємо такий же самий дух терпимости. Чужовірні мали право безпечного життя й богослуження; ріжниці в відносинах до чужовірних христіян було так мало, що в Кирикових питаннях[1] нагадується випадки, коли православні матері носили своїх дітей хрестити до латинського (варязького) священика, замісць до православного. Вибудування в Новгороді варязької церкви зродило в пізніщих поколіннях духовенства лєґенду, в котрій оповідається, що деякі фанатики з духовенства баламутили православних тубольців, нацьковуючи їх на чужовірних, але це баламутство не мало жадного успіху. В Новгородській землі жило доволі чужинців-поган, але їх не приневолювали переходити на христіянську віру. Новгородці так мляво розповсюджували віру, що в Водській землі[2] ще в XVI. ст. були погани: хри-
- ↑ Кирик — новгородський письменник із XII ст.; його «Вопрошаніє Кюриково» — це питання щодо ріжних обрядів і церковних постанов, питання, з якими він звертався до ріжних осіб, н. пр. до Нифонта, новгородського єпископа й ин.; після питань були й одповіди людей, яким ті питання ставлено.
- ↑ Водь — народ фінського коліна, що його останки живуть і досі в петербурзькій ґубернії. Колись це було досить велике плем'я, займало землі від Фінського За-
