ної справи, й повірила народню волю на волю своїх підручників, оддаючи освячення успіху вищому виразові мудрости, і таким шляхом прийшла у свій час до формули: «Богъ да царь во всемъ!», формули, що визначає остаточний тріумф панування загальности («общинности») над особистістю.
За того далекого від нас часу, який ми назвали дитинним віком Великоросії, в реліґійности Великорусів визначається та риса, що стала відмінною їх прикметою, а потім виступила як суперечність тому реліґійному світоглядові, який склався на Україні: ми маємо на увазі нахил до обрядів, до формул, зосередження на зверхніх формах. Таким побитом, на північному сході б'ють собі голову над тим: чи можна у свята вживати м'яса й молока? Це — «толкъ», що належить до тої безлічі сект (раскол), що й за нашого часу існують, стоячи за саму лишень назверхню сторону.
На Україні стрічаємо в давнину два не досить нам відомих одхили від православія, але не в такому дусі. Це була наука Андріяна і Дмитра: вона зачіпала сутні канони церкви, й міркування її належать до сфери єресів, себто, таких неправдивих міркувань, що, в усякому разі, виникали з роботи розуму над духовними питаннями. На цьому полі
