вицька політика — вчилися колись багаті, хай ще бідні розуму доскочать!
— Пхи, яка ж тут політика?..
Кушнір: — Правильно, Галино Дмитровна! Адійотизм, а не політика!
І всі на слова Кушніреві засміялися; Швачка хотів був підвестися із-за столу, хотів покинути таке гостювання, але його заспокоювала Мар'яна, переконувала, що не слід на сміх та поговір з гостей виїздити…
Затягла якимсь тонким сопраном молода жінка; а дальші слова пісні проказав Кушнір — тільки не співали цю пісню, бо святий вечір — не годиться такі пісні співати.
Всі, на диво, припрошували студентку, аби заспівала української. Дівчина сміялася, а стара Кушніриха, вирівнявшись за столом, з гордістю промовила:
— Заспівай мені тієї Вкраїни, хай хоч сина згадаю, що комуна за Петлюру вбила…
