Сторінка:Косинка Г. На золотих богів (1922).djvu/53

Ця сторінка вичитана

Він сухо, коротко наказав:

— Степа, крий, а ти… — до Рубля — співай „ми жертвою палі“, розумієш?

— Співай!…

— Ха-ха-ха! Здорово, Божок!… ха-ха…

Тіло Рубля йорзалось на колосках, випиналось з болю до землі; він хватав її руками, давив щокою і — кидав луною срібною з жита до села, як безнадійний протест свої сльози, змішані з землею…

— В борьбє роковой…

— Десять.

І тихо плакала у золотих житах соняшна пісня…