Цурка за поясом, серп під рукою і мете улицею, як куля.
— У Білих горах, розказують, трупу набили чорно: собаки, як вовки, розтягають по житах голови, тічками бігають по селах, а люд увесь у лісах, як за Гайдамаччини — лютий, страшний…
— Не знаєш?
— Пугачева покритка. У-у, там з-замолоду улицею командувала — дитину мала; ну, а зараз заміжня, правда, чоловік її трошки не картинний…
На кормі сиділа з матросом Мотря Пугачиха; зажурено перебирала руками лянтар, гралась чорною стрічкою на плечі матроса і тихо:
— Ой, горе, горе! Одна тільки я його знаю… Ти повіриш, — захоплювалась Мотря, — лежу з своїм нечесаним Антошилом, а блювать так і верне…
…Фе, гидка-ж проклята душа!..
…А лізе, розумієш? Вищирить свої чорножовті икла і як гад хіхікає і повзе. Хотіла, Яшка, вбить… Боюся, думаєш? Нє-т, просто не хочу. Але зараз, Яша, дав Господь повстання: яка я рада, — сказать не можу, — знаєш… дасть Бог його обмеле… Ге, обмеле?
Яшка вульгарно обнімав за стан Мотрю і грубо, задоволено посміхаючись, тяг: „обмеле… всіх обмеле, понімаєш?“…
Оскалив зуби.
