Сміялися-танцювали, а молода — плакала: вийшла заміж — та після вінця…
— Люблю тебе, Палазю, да не знаєш за що́?
— Ха-ха!
— „За що́?“ — зацвірінькали на повітці горобці.
— За земельку! — гукнув п’яний сват.
— Ги-ги! От, диво!
— Ми, Паньчуки — музики: граємо гарно, краще всіх; сватаємо дівчат на врем'я, за земельку, плюємо дурням кислооким, що про гріх лементують… Ми понімаєм діло…
Так сказав сват.
Вона плаче-заливається, проти сонця платком сльози втирає, людей не бачить.
— Не кисни, інвалід! — сказав ласкавий молодий, по-гадючому здавивши очима.
Його обсівають; на перелазі дітвора зібралась шажки ловить, та ба, не кидають: овес та конфети дрібнесенькі з колосками зеленими… летять та в воду падають!
— Староста, пані підстароста, благословіть…
