Сторінка:Косинка Г. На золотих богів (1922).djvu/24

Ця сторінка вичитана

— Я то й, тільки кажу… для примєра…

Старчиха його не слухала; скалячи зуби, вона підійшла до старої, підсліпуватої бабусі, що моргала од сонця і тоненько тягла в ніс вічне: „дайте старій та немощній“…

Сонце кинуло ласкавий промінь на браму, освітило-приголубило нужденних та злих старців і сховалось за банями Софійського собору.

І знов заискрились тротуари, сонливо-змучені обличчя городян і — сонце, сонце…