Сторінка:Косинка Г. На золотих богів (1922).djvu/18

Ця сторінка вичитана

— Купаються в добрі чужому… Ми робимо. Ну-да, так: пан наш ворог!

Засміялись дзвоники шляхом аж на вигоні і тільки чути голосну пісню полотниць та иноді хапливе: „рушай!“

Все змішується — пісок холодний під ногами, пісня…

Ой, горе нам молодим
З цим приказчиком дурним.
Гей, гей! Ох-хо-хо!
З цим приказчиком дурним.

Весело затягли дівчата, та…

Сердиті, заспані молодиці моргали, приказували і останній акорд пісні покотився сивим степом аж до Гусачівських ланів:

Гей, гей! Ох-хо-хо!
З цим приказчиком дурним.

— З жиру, батькові дочки, казитесь!

— Бач, Серафимка побачила приказчика та як вигукує!

— Високо літа, де-то сяде…

Приказчик ліниво підганяв свою булану, попалював цигарку і жартував з молодицями.

— О! Моргнув оком, думка: треба попросить дядину — він до неї залицяється, щоб… то й… два рядки… — Попросив.

— Хай поле, але коли одстане, прожену з лану!

— Ні, дядечку, їй-Богу…

— Ми будем переполювать, не бійся, Тронька, — сказала та й посміхнулась чорнява!