Ця сторінка вичитана
в атаку, а салдат, що став тепер півнем, стоїть на купі гною коло повітки та кричить несамовито:
— Смерть!
Я йду…
— Ну, розписуйте хреста, — каже мені спокійним голосом майстер, наш сусід.
— Зараз.
…До мене прийшов спокій. Батько стоїть без картуза серед двору: гранчаста, загоріла шия, а сінину з чуба вітер висмикнув.
Я беру крейду до рук, і не знаю, що ж саме написати на хресті про смерть моєї матері?
Майстер підказує мені:
— А ви Максимовичу, просто, без латині, «Оксана Андрієвна Романюк»…
— 63 —
