Ця сторінка вичитана
смертю мати, тоді вдруге виймаю з кешені револьвера: граф скавулить, мов пес на пожежі.
— Більше не доведеться палити, пане полковнику!
Я повертаю барабан револьвера, а дядько Василь махає рукою:
— Не стріляй, він уже й так готовий… Сам дійшов. Фу, смердота яка!
В клуні темно. А селом (уже стихли постріли) стугонить під копитами земля, скригають немазані тачанки, а сірі, в зелених штанях до обмоток, червоноармійці, заскакують у двір пити воду…
— Я приберу до вечора, — каже до мене дядько Василь, замикаючи клуню, а сам по-хазяйському виносить на двір ведро води, ставляє її посеред двору, як на весіллі.
— 58 —
