Ця сторінка вичитана
по-військовому граф дядькові Василеві.
— Ой, зараза ж! — це дядько Василь.
— Пан полковник не помиляється? — запитую графа.
Мені тепер просто хочеться побалакати — доля його лежала в моїй кешені, але дядько Василь нервується: «Скоріше, чого там ще панькаєшся», кажуть за нього тремтячі руки, коли він почув із уст пораненого кару вогню…
— Селом побігли більшовики! — пошепки, причинивши хвіртку, передає дядина чи дочка Василева.
— Не вещтайсь по двору, в хаті сиди! — кричить до неї дядько.
Я згадую вигорілий Джулаєвий куток, я уявляю до найменших дрібниць, як захлинулася водою перед
— 57 —