Цю сторінку схвалено
— Ну от! не люблю я ваших жалощів! — вигукую сердито коло порога, брязнувши цеберкою. — Заберіть назад її, чуєте?!
— Ех, сину, сину, — промовляє докірливо батько, — не кричи хоч ти вже на старого, бо так закричали мене за цей місяць — жить не хочеться!
Мене пориває підійти до батька, взяти його широку, з рубцями од кісся руку і поцілувати її, щоб він залишив собі у пам'яті цей поцілунок на ціле життя…
Але я, прикусивши до болю нижню губу, поспішаю до хати: так, батькова правда — надходить велика буря.
Хмари вже заступили під лісом кавалерію, що брела по перса коням житами; чорне сонце, втикане багряно-червоними стрілами на ві-
— 4 —
