Сторінка:Косинка Г. Мати (1929).djvu/47

Ця сторінка вичитана

возі, — його рушницю поклали в головах та, доручивши проводити двом кавалеристам, погнали в долину, куди бігла тепер перелякана армія не хвилями, а мов та отара овець: вона згубила дисципліну, не слухала команди, не оглядалася назад…

— Варшаву-у-у! — лунали позаду крики більшовицької кавалерії, що летіла побідно, рубаючи по дорозі тих, хто мав житній колір шинелі…

Мене не зарубають: підводчик. А все-таки (я накинув під возом гальмо на гвіздок) уся сила моєї енергії тепер: вискочити на дорогу до Джулаєвого кутка.

— Стій!

Польські салдати багнетами спинили мого коня, а на протести кавалеристів, що я везу графа, почали

— 46 —