Сторінка:Косинка Г. Мати (1929).djvu/36

Ця сторінка вичитана

— Повертайте ліворуч, — каже схильований салдат.

Я починаю його ненавидіти: чого він труситься? Смерть? Хіба глупої ночі не однаково маю вмерти, коли доведеться, я?

Мої мислі горять, а тупий біль закипів уже люттю:

— Його ж ім'я, — починаю іронізувати я, — історики польські можуть зарахувати під загальною назвою безіменних тисячних героїв!.. Хай радіє сьогоднішня ніч, коли десь по костьолах його землі буде проспівано вічну пам'ять, коли…

— Андрію!..

Я оглядаюсь назад; так, це ж був голос моєї матері, але в мене перед очима бігають перелякані та суворі очі військових, а десь далеко за лу-

— 35 —