Сторінка:Косинка Г. Мати (1929).djvu/27

Ця сторінка вичитана

ногами грязь, а ящики ламають своєю вагою тонку шалівку возів, і коли вже підводу загружено, на воза вискакує, кидаючи туди товсту, салдатську торбу, сержант: він злякано оглядається назад, де за горою йде густа, без перерви, перестрілка, хвилину щось думає, а далі люто б'є коня та вигукує знову лайку на дядька, що коняка, смикаючи воза, заляпала його гряззю.

Селяни, зрідка молоді, схиливши до землі голови, біжать по грязі, не сідаючи на воза, поруч із кіньми — така важка дорога. — Сідай, бо далеко бігти! — глузує на возі сержант, задоволений, що він, нарешті, таки осідлав собі цього дядька в далеку дорогу…

До нас підбігає схвильований старшина польської армії:

 


— 26 —